Фінансові інструменти підтримки інвестиційної активності як фактор зниження ризиків в умовах воєнної економіки

Анотація

У статті досліджено теоретичні засади та практичні моделі застосування фінансових інструментів підтримки інвестиційної активності в умовах воєнної економіки. Розкрито сутність воєнної економіки як крайнього випадку мобілізації ресурсів та визначено її вплив на трансформацію інвестиційного середовища: формування комплексу фізичних, правових, фінансових, операційних та суверенних ризиків, що суттєво стримують притік капіталу. Систематизовано основні види фінансових інструментів – страхування воєнних ризиків, державні гарантії та компенсації, пільгове кредитування, податкові стимули, механізми змішаного фінансування та державно-приватне партнерство – з погляду їхньої спроможності знижувати специфічні ризики інвестування під час збройного конфлікту. Проаналізовано міжнародний досвід фінансової підтримки інвестицій у країнах, що перебували або перебувають у стані збройного конфлікту (Ізраїль, Хорватія, Колумбія, Руанда), та виявлено ключові фактори успіху інвестиційної політики, зокрема роль інституційних реформ, євроінтеграційних стратегій та оборонно-технологічних кластерів. Здійснено критичну оцінку ефективності діючих в Україні інструментів стимулювання інвестицій у 2022–2025 роках, зокрема програми «Доступні кредити 5-7-9 %», грантової програми «єРобота», діяльності Експортної кредитної агенції та Фонду часткового гарантування кредитів. Встановлено, що жоден окремий інструмент не здатний подолати комплекс інвестиційних бар'єрів воєнного часу, а ефективність залежить від пакетного поєднання заходів зниження ризику, здешевлення капіталу та зміцнення інституційних гарантій. Обґрунтовано перспективну модель фінансової підтримки інвестицій, що включає створення національного пулу страхування воєнних ризиків, розвиток змішаного фінансування, активізацію державно-приватного партнерства, розбудову внутрішнього ринку капіталу та забезпечення інституційних передумов захисту прав інвесторів. Наголошено на необхідності синтезу міжнародних практик із національними ініціативами для формування цілісної стратегії залучення капіталу.