Механізми рееміграції населення для збереження людського потенціалу України

Анотація

Метою статті є обґрунтування стратегічних пріоритетів та механізмів рееміграції населення для збереження людського потенціалу України. У статті використано методи: статистичного аналізу – для дослідження тенденцій вимушеної міграції та рееміграції населення України; загальнонаукові методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції – для дослідження досвіду регулювання рееміграції в Україні; методи систематизації, узагальнення – для виокремлення цілей та механізмів регулювання рееміграції; графічні методи – для візуалізації результатів дослідження.

Результати дослідження показали, що з лютого 2022 року ситуація щодо масштабів вимушеної міграції поступово стабілізувалась, проте за 2023-2024 роки простежується негативна тенденція трикратного зростання кількості осіб, які перетнули державний кордон України і не повернулись. Аналіз країн найбільшого перебування втікачів від війни в Україні показав, що у відношенні до чисельності населення найбільшими реципієнтами стали Молдова, Чехія, Естонія, Латвія, Польща. Аналіз регіональної специфіки рееміграції в Україні показав, що найвища частка реемігрантів виявлена для Харківської, Київської, Херсонської областей та м. Київ як деокупованих територій, а також Донецької, Миколаївської, Чернігівської, Сумської, Запорізької областей, хоча для них зберігається складна безпекова ситуація. Це вказує на нерегульованість рееміграції, вимушеність повернення в регіони попри важкі соціально-економічні і безпекові умови. Тому актуальною є розробка стратегії регулювання рееміграції населення України за концептом soft power. Цілями регулювання рееміграції мають бути збереження людського потенціалу та стимулювання демовідтворення, капіталізація людського потенціалу реемігрантів, посилення соціальної згуртованості та відповідальності держави перед громадянами. Стратегування регулювання рееміграції має здійснюватись для сценаріїв (1) продовження повномасштабної війни, при якому, ймовірно, українська діаспора буде зростати та може перевищити чисельність населення України; (2) «замороження» війни, при якому можлива часткова рееміграція та стабілізація формування нової діаспори; (3) сценарій завершення війни, при якому можлива або масова рееміграція втікачів від війни, інших категорій мігрантів, або зростання еміграції через возз’єднання сімей та пошук кращих умов проживання. Незалежно від сценарію, необхідно розробляти механізми рееміграції, які б можна було застосовувати у випадку доцільності та оперативного реагування:

Висновки. Для згуртованості, стійкості українського суспільства актуально розпочати публічні дискусії про проблеми, потреби і масштаби рееміграції. Це складне питання, яке може викликати певний розкол у суспільстві між тими, хто залишався в Україні і був вимушений виїхати. Це може бути предметом для зовнішніх маніпуляцій. Щоб цього не допустити, в Україні має розроблятись нова стратегія регулювання рееміграції. У контексті збереження людського потенціалу стимулювання рееміграції для України є умовою зміцнення національної безпеки.