Модель портфельного відбору інноваційних ініціатив для розвитку промислових підприємств в умовах цифровізації

Анотація

В умовах цифрової трансформації промисловості інноваційний розвиток підприємств втрачає ознаки лінійного процесу й перетворюється на динамічну здатність до стратегічної адаптації, навчання та оновлення. Це передбачає не лише впровадження нових технологій, а й цілісну трансформацію управлінських підходів, структур рішень і внутрішніх механізмів накопичення знань. Водночас, на тлі низької наукоємності економіки України та обмеженості ресурсів, вітчизняні підприємства змушені ухвалювати інноваційні рішення в умовах високої невизначеності, часто не маючи внутрішньої методологічної підтримки. Раніше проведені дослідження акцентують важливість організаційного навчання [3, 5], готовності до цифрової трансформації [4], портфельного управління інноваціями [6] та орієнтації на довгострокову здатність інтегрувати нові знання й технології. У таких умовах виникає потреба в спеціалізованих управлінських інструментах, які дозволяють не лише відбирати ефективні ініціативи, але й формувати стратегічно узгоджені інноваційні портфелі.

Для вирішення цього завдання запропоновано авторську модель управлінських рішень для підтримки інноваційного розвитку (МУР-ПІР (DSM-ID), яка поєднує логіку цифрової трансформації, оцінку цифрової зрілості, багатокритеріальний аналіз інноваційних ініціатив і портфельне управління. Модель включає: (1) виявлення цифрової та організаційної готовності підприємства, (2) формування стратегічної рамки інноваційного розвитку, (3) оцінювання ініціатив за п’ятьма критеріями - трансформаційний ефект, внесок у внутрішні можливості, економічна доцільність, ризик реалізації та відповідність рівню цифрового розвитку, (4) формування збалансованого інноваційного портфеля, (5) закладення контурів навчання на основі даних. Проілюстровано застосування моделі на прикладі умовного вітчизняного машинобудівного підприємства, яке має обмежений інвестиційний бюджет і середній рівень цифрової зрілості. Результати демонструють, що поєднання короткострокового економічного ефекту з інвестиціями у цифрову інфраструктуру дозволяє забезпечити як поточну ефективність, так і довгострокову здатність до інноваційної трансформації. Отримані висновки можуть стати основою для подальших емпіричних досліджень, адаптації моделі до спеціалізованих виробничих галузей та удосконалення критеріїв і показників ефективності.