Міграційні ризики та перспективи відновлення людського капіталу України

Анотація

Метою статті є дослідження масштабів і наслідків міграційних процесів, спричинених війною, та визначення можливостей відновлення й розвитку людського капіталу України у післявоєнний період. Дослідження спрямоване на оцінювання масштабів відтоку висококваліфікованих кадрів, окреслення ризиків для інноваційного потенціалу держави та формування пропозицій щодо відновлення людського капіталу у післявоєнний період.

Методи дослідження включають аналіз статистичних даних міжнародних організацій (ІОМ, UNHCR, Євростат), синтез наукових підходів до вивчення інтеграційних та реінтеграційних процесів. Використано міждисциплінарний підхід, що поєднує економічну, соціологічну та демографічну перспективи.

Отримані результати свідчать, що повномасштабна війна призвела до безпрецедентних втрат людського капіталу, які проявляються у внутрішньому та зовнішньому переміщенні населення, значному «витоку мізків» та руйнуванні освітньої інфраструктури. Встановлено, що близько третини населення України у 2022–2025 рр. опинилися в статусі внутрішньо або зовнішньо переміщених осіб. Аналіз інтеграції українських біженців на ринки праці країн перебування показав високі показники зайнятості, але водночас поширене явище «deskilling», коли фахівці працюють нижче своєї кваліфікації. Значна частка біженців має вищу освіту, що створює ризик довготривалого недовикористання інтелектуального потенціалу України. Виявлено тенденцію зниження наміру до повернення, що актуалізує проблему довготривалої втрати кваліфікованих кадрів.

Обґрунтовано, що інтеграція українців у країнах перебування має подвійний ефект: з одного боку, вона забезпечує соціально-економічну стабільність, з іншого – знижує мотивацію до повернення. Запропоновано низку заходів відновлення людського капіталу у післявоєнний період, серед яких: податкові та інституційні стимули для повернення, створення регіональних центрів підтримки реінтеграції, розвиток освітньо-наукової інфраструктури з акцентом на STEM-напрямах, а також впровадження концепції «подвійної інтеграції» українців через транснаціональні мережі та дистанційну участь у відбудові. Отримані результати дозволяють зробити висновок, що формування цілісної державної стратегії відновлення людського капіталу є ключовою умовою сталого розвитку України у післявоєнний період.