Дефіцит емоційної компетентності в умовах алгоритмізованого управління: соціальні та етичні виклики систем ШІ

Анотація

Стрімке поширення технологій ШІ в управлінській діяльності змінює логіку прийняття рішень, орієнтуючи її на автоматизовану обробку даних, формалізовані критерії оцінювання та прогнозні алгоритми. Одночасно зростає небезпека послаблення міжособистісного складника управління, що особливо критично для сфер, у яких рішення мають значний соціальний, етичний і психологічний вплив. Унаслідок домінування алгоритмічних моделей виникають ризики втрати довіри до управлінських структур, зниження чутливості до людських потреб і поступового віддалення управління від принципів людиноцентризму.

Метою статті є дослідження наслідків надмірної алгоритмізації управлінських процесів та обґрунтування значення ЕІ як необхідного елемента забезпечення соціальної адекватності, етичної збалансованості й відповідальності управлінських рішень у цифровому середовищі.

У процесі дослідження використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема системний аналіз цифрових трансформацій управління, структурно-логічний підхід до оцінювання взаємодії людини й алгоритму, порівняльний аналіз механізмів людського та алгоритмічного прийняття рішень, а також концептуальне моделювання функціонального розподілу між керівником і системами ШІ.

У результаті дослідження встановлено, що домінування алгоритмічних механізмів у процесах управління обмежує здатність систем враховувати емоційний, поведінковий і контекстуальний вимір управлінських ситуацій. Доведено, що ЕІ забезпечує не лише ефективність професійної взаємодії, а й підтримує довіру, адаптивність і соціальну прийнятність рішень у складних управлінських умовах. Обґрунтовано доцільність застосування комбінованих моделей управління, у яких аналітичний потенціал ШІ поєднується з людською здатністю до емпатії, морального оцінювання та відповідального управлінського вибору.

Узагальнено, що повна передача управлінських функцій алгоритмічним системам може спричинити посилення дегуманізаційних тенденцій, формування управлінської дистанції та послаблення суспільної довіри до рішень інституцій. Визначено необхідність збереження провідної ролі людини у процесах прийняття стратегічно та соціально значущих рішень навіть за умов високого рівня цифровізації управління.

Подальші наукові дослідження доцільно спрямувати на розроблення практичних моделей інтеграції ЕІ у цифрові системи управління, оцінювання впливу емоційної компетентності керівників на результативність ШІ-підтримуваних рішень, а також на аналіз ефективності людиноцентричних підходів у кризових управлінських ситуаціях.