Економічне зростання та декаплінг: досвід ЄС

Анотація

Актуальність теми зумовлена необхідністю пошуку ефективних моделей забезпечення економічного розвитку без посилення екологічного навантаження в умовах глобальних кліматичних викликів, енергетичної нестабільності та переходу до низьковуглецевої економіки. Встановлено, що концепція декаплінгу в сучасній економічній політиці ЄС поступово трансформується з екологічного підходу у комплексний механізм структурної модернізації, технологічного оновлення та підвищення конкурентоспроможності економіки. Метою статті є дослідження взаємозв’язку економічного зростання та процесів декаплінгу в країнах ЄС, а також обґрунтування практичних механізмів забезпечення сталого розвитку в умовах екологічної трансформації економіки. Методи. У процесі дослідження використано методи теоретичного узагальнення, структурного аналізу, порівняльного аналізу, статистичного оцінювання, методологію P. Tapio та графічну інтерпретацію економічних і екологічних показників. Результати. Досліджено ключові напрями реалізації декаплінгу в країнах ЄС, серед яких визначено розвиток відновлюваної енергетики, модернізацію промислового виробництва, поширення принципів циркулярної економіки, цифровізацію виробничих процесів та стимулювання «зеленої» зайнятості. Встановлено, що екологічна та енергетична політика ЄС суттєво впливає на структурну перебудову економіки та сприяє формуванню секторів із високою доданою вартістю та низькою ресурсомісткістю. На основі методології P. Tapio доведено, що в країнах ЄС сформувався абсолютний декаплінг (Strong Decoupling), за якого економічне зростання супроводжується стійким скороченням викидів парникових газів. Проведене порівняння з Україною показало, що скорочення викидів після 2022 року значною мірою обумовлене наслідками російської агресії проти України, руйнуванням виробничих потужностей та спадом економічної активності, що не дозволяє розглядати наявну динаміку як повноцінний абсолютний декаплінг. Водночас встановлено, що забезпечення ефективного декаплінгу супроводжується високою вартістю технологічної модернізації, нерівномірністю економічного розвитку країн ЄС, залежністю від критичної сировини та складністю координації екологічної політики. На основі аналізу статистичних даних доведено, що навіть повномасштабна військова агресія Росії проти України не стала перешкодою для збереження тенденцій декаплінгу в Європейському Союзі, що свідчить про високу стійкість сформованої моделі низьковуглецевого економічного розвитку та ефективність інституційних механізмів екологічної трансформації. Висновки. Обґрунтовано доцільність адаптації європейського досвіду декаплінгу до умов економічного розвитку України через модернізацію енергоємних галузей, розвиток відновлюваної енергетики, впровадження енергоефективних технологій, принципів циркулярної економіки та інструментів зеленої трансформації. Встановлено, що досягнення ефективного декаплінгу в Україні потребує не лише скорочення викидів, а й забезпечення економічного зростання на основі структурної модернізації та технологічного оновлення виробництва. Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом впливу післявоєнного відновлення України на процеси декаплінгу та оцінюванням ефективності зеленої модернізації національної економіки. Однією з причин відмінностей у характері декаплінгу між Європейським Союзом та Україною є різний рівень розвитку інституційних механізмів вуглецевого регулювання. У ЄС система торгівлі викидами (EU ETS) функціонує з 2005 року та забезпечує довгострокові економічні стимули для декарбонізації промисловості й енергетики через механізм вуглецевого ціноутворення. Натомість в Україні інструменти вуглецевого регулювання тривалий час мали переважно фіскальний характер і лише останніми роками, значною мірою під впливом європейської інтеграції та механізму CBAM, розпочалося формування комплексної системи моніторингу, звітності та верифікації викидів і підготовка до запровадження національної системи торгівлі викидами. Це свідчить про наявність інституційного відставання у сфері вуглецевого ціноутворення, що є одним із чинників відсутності в Україні абсолютного декаплінгу та переходу до моделі сталого низьковуглецевого економічного розвитку.