Оцінка та регулювання банківської конкуренції в умовах системних трансформацій

Анотація

Метою роботи є дослідження особливостей конкуренції в національній банківській системі, оцінка поточного стану та визначення напрямків її регулювання та розвитку.

У процесі дослідження застосовувалися методи синтезу, логічного узагальнення, порівняльного аналізу,  статистичні методи,  метод графічної візуалізації.

У статті вивчено сутність категорії банківської конкуренції. Показано, що конкуренція є базовою передумовою функціонування економічних систем, в тому числі системи банківської. Наголошено на наявності специфічних рис банківської конкуренції, що принципово відрізняє її від конкуренції на товарних ринках. Попри ці відмінності основними індикаторами банківської конкуренції є кількість учасників ринку та частка кожного учасника на ринку. Проаналізовано основні кількісні показники національної банківської системи за 2013-2025 роки. Доведено, що попри значне зниження кількості учасників, зростання активів системи відбувалося випереджаючими темпами, що дає підстави ідентифікувати проаналізовані процеси як очищення банківської системи. Додатково виявлена тенденція зміни структури активів банківської системи.

Проаналізовано кількісні показники банків різних форм власності — державних, приватних та іноземних: активи, капітал, зобов’язання та ринкова частка, що стало базою для подальшої аналітики. Для оцінки рівня конкуренції на банківському ринку України були використані специфічні показники – індекс Герфіндаля-Гіршмана та коефіцієнт концентрації. Описаний механізм їх розрахунку та інтерпретації отриманих даних. Розраховано, що три провідні банки контролюють понад 64% ринку, а п’ять — майже 79%. Отримані значення індексу Герфіндаля–Гіршмана (2097,37) дозволяють інтерпретувати національний банківський ринок як олігополію. Підкреслено, що основне ядро ринку формують державні банки, обмежуючі конкуренцію. 

В ході подальшого аналізу проаналізовано ринкові частки провідних банків в динаміці. Переконливо доведено, що ситуація надмірної концентрації активів у кількох провідних банках не є випадковою, а закономірною та усталеною тенденцією. Виявлено позитивний тренд: за аналізований період коефіцієнти концентрації, розраховані відносно трьох та п’яти  найкрупніших банків, знизилися орієнтовно на 10%.

Проаналізовані причини надмірного превалювання державних банків  та сформульовані загальні вектори зусиль задля підвищення конкурентності  банківського ринку.