Економіко-правове регулювання використання природно-рекреаційного потенціалу Українських Карпат на засадах сталого розвитку

Анотація

В умовах повномасштабної війни Росії проти України, посилення екологічних загроз і активізації євроінтеграційних процесів, особливої актуальності набуває проблема ефективного використання природно-рекреаційного потенціалу Українських Карпат на засадах сталого розвитку. Регіон Українських Карпат характеризується унікальними природними ресурсами, значним біорізноманіттям і високою рекреаційною цінністю, що створює передумови для розвитку туризму та рекреації, а також суміжних галузей. Водночас інтенсифікація господарської діяльності, зростання туристичних потоків і недостатній рівень екологічної свідомості посилюють антропогенне навантаження та деградацію екосистем. Наявні економіко-правові механізми залишаються недостатньо ефективними, що зумовлює потребу їх удосконалення відповідно до принципів сталого розвитку.

У статті досліджено теоретико-методичні засади економіко-правового регулювання використання природно-рекреаційного потенціалу Українських Карпат. Визначено, що ключовими передумовами ефективності є поєднання економічних стимулів і правових механізмів для забезпечення балансу між економічною вигодою, екологічною безпекою та соціальною справедливістю. Природно-рекреаційний потенціал розглядається як стратегічний ресурс, що потребує комплексного управління з урахуванням довгострокових наслідків.

Проаналізовано сучасний стан наукових досліджень у сфері природокористування, розвитку туризму та рекреації, а також гармонізації законодавства України з правом ЄС. Встановлено, що питання комплексного поєднання економічних і правових інструментів залишаються недостатньо розробленими. Виявлено основні проблеми: фрагментарність нормативної бази, неузгодженість важелів, недосконалість інституційного забезпечення, відсутність сучасних підходів до оцінювання екосистемних послуг і слабкість контролю.

Особливу увагу приділено дисбалансу між економічними інтересами та екологічними пріоритетами. Наголошено, що практика управління часто орієнтована на короткострокову вигоду, що призводить до виснаження природного потенціалу. Обґрунтовано необхідність інтеграції екологічних обмежень і принципів сталого розвитку у регіональне планування.

Розкрито сутність економічного та правового регулювання як взаємодоповнюючих складових. Економічне регулювання охоплює податки, інвестиції, пільги, санкції тощо. Правове регулювання – систему норм і обмежень. Доведено, що їх ефективність можлива лише за узгодженості.

Обґрунтовано важливість удосконалення інституційного забезпечення, розмежування повноважень і посилення ролі громад, а також розвитку державно-приватного партнерства. Визначено напрями вдосконалення: гармонізація законодавства з правом ЄС, впровадження стандартів сталого розвитку, оцінювання екосистемних послуг і систем моніторингу.

Підкреслено, що реалізація цих заходів сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості, зменшенню антропогенного навантаження та збереженню природної унікальності Українських Карпат. Узагальнено, що вдосконалення економіко-правового регулювання є ключовою умовою сталого розвитку регіону, підвищення його конкурентоспроможності та інтеграції у європейський простір. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням комплексних моделей регулювання та впровадженням інноваційних інструментів щодо забезпечення сталого природокористування.